<< Главная страница

БРЕХАЙЛО ТА ПОМАГАЙЛО



Категории Iван Липа ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Iде селом Брехайло, iде, пiдскакує, сюди й туди позирає, де б кращу роботу собi знайти. А робота його не легка: щоб за спасибi можна було поïсти, попити та ще й збрехати. Коли зирк — жiнки редьку рiжуть. Воно як тут i було. Шур, шур — наблизився близесенько, вершу роззявило, губами заплямкало, очима заблимало, носом засопiло та й почало так: - А чи немає, люди добрi, чого-небудь у вас попоïсти? От уже три днi, як нiчогiсiнько не ïв. — Зараз дали йому з'ïсти, що Господь послав. Брехайло як наïвся, то й нумо так: - А що се ви робите? - Як бачите, редьку рiжемо, — вiдповiли йому жiнки. - Е-е-е! Так отеє у вас така редька? Хiба ж се редька? Чорт зна що, а не редька! Плюнути та розтерти! От у нас в Москвi -от так редька! Треба дрючка пiдкладати, кiньми з землi вивертати. От то так редька! То вже справжня редька! Почули таке жiнки, та й зареготали, а далi на таку нахабну брехню i розгнiвалися, бо всяку брехню вважали за велике злочинство, тож тут же Брехайла зв'язали i в холодну посадили. - От тобi, — кажуть, — московська редька! Сиди ж тут! Посидиш, i брехати покинеш! Тiльки впоралися з ним, коли суне Помагайло. Побачили жiнки чужого чоловiка й кажуть собi: - А давай от у цього москаля запитаємо, чи правда воно, чи брехня з тiєï нiсенiтницi московськоï? Питають: - А звiдкiля, чоловiче. Бог несе? Московський! - А чи росте у вас, у Москвi, така й така велика редька? - Ой, люди добрi, — ледве каже Помагайло, — я й балакати не можу й тiльки-тiльки на ногах держуся, бо ось третiй день, як i крихiтки хлiба не було у мене в ротi. Зараз його нагодували, а тодi Помагайло й каже: - А, хазяюшки, сказати вам по правдi, цього не скажу, бо того дiла не знаю. А от як колись я йшов по Москвi, так бачив своïми очима — бодай менi повилазили, коли брешу — бачив, як семеро чоловiк плавало по рiчцi на одному редьквяному листi. - Дивно, дивно, — кажуть жiнки. -Ще й божиться, ще й заприсягається. Мабуть, правда, що по чужих краях дива ще не перевелися. Коли так, то треба вiдпустити того. Порадились от так, згодилися й сказали вiдпустити. Вийшли разом Брехайло та Помагайло за царину, обнялися собi, як рiднi брати, i пiшли, веселенько спiваючи до села. Брехайло пiшов попереду, а Помагайло залишився трiшки вiдпочити. Iде Брехайло селом, орлом дивиться. Зирк-зирк — бачить, жiнки капусту рiжуть. Скорчилось, зморщилось та й пiдбiгає: - А чи не дасте, люди добрi, чого попоïсти? П'ятий день вже, як нiчого не ïв. - От бiдолаха, — кажуть жiнки, — так, мабуть, ïсти хоче, що й добрий день. Боже поможи забув сказати. Треба чоловiка нагодувати! Зараз же дали йому ïсти й пити. Як же наïвся й напився Брехайло, то й нумо знов: - А що це ви робите? - Капусту рiжемо, як бачите, -вiдповiли жiнки. - Капусту?! Та хiба ж це капуста? Тьфу на неï та й годi! Отже ж якби не бачив, що рiжете, то й не повiрив би, що це капуста. От у нас, у Москвi, так там цибуля та й та бiльша. А вже що капуста, то одно слово капуста: сiм тисяч москалiв, коли хочете, однiєю головкою наïдаються, аж качаються. I тут не повiрили й образилися такою несусвiтньою, нiколи в них не чуваною брехнею. За таке злочинство посадили Брехайла в холодну. Зараз же пiсля цього йде, ледве чвалаючи, Помагайло рятувати свого товариша. Жiнки й питають його: - А вiдкiля, чоловiче. Бог несе? - Московський! - О, це добре! А скажiть, будьте ласкавi, чи буває у вас у Москвi така то й от така капуста? - Е, люди добрi! Ви б наперед голодному чоловiковi дали чого-небудь попоïсти! Наïвся Помагайло та й каже: - Ну, хазяюшки, я про таке не чув i такого не бачив. То, мабуть, брехня. А ось де правда, так правда. Коли брешу, подумаєте, то нехай менi язик усохне. Як iшов я по Москвi, так бачив, що сiм хат одним капустяним листом укритi. Се так свята правдонька. Здивувалися жiнки, подивилися одна на одну, пойняли й тут вiри, бо ж чоловiк божиться, заприсягається. Треба, кажуть, того вiдпустити, коли так. Вiдпустили. Пiшли собi далi, обнявшися, Брехайло з Помагайлом. Прийшли знов до iншого села. Помагайло, як i треба, лишився вiдпочити, а Брехайло пiшов у село. Глянув сюди-туди, навколо. Бачить люди церкву будують. Пiдходить i навiть Боже поможи не каже, а просто: - А чи немає, люди добрi, чого-небудь у вас попоïсти? Ось уже тиждень минає, як i крихiтки в ротi не було. Зараз же дали йому ïсти й пити. Як наïвся Брехайло, то так собi веселенько почав: - А що це ви будуєте? — Церкву Богу, — кажуть люди. - Тю-тю-тю! Так оце у вас така церква буде?! Ай-ай-ай! От так церква! Сором, та й годi! А я думав, що це хлiвець на свинi. От у нас у Москвi, от там церкви! Справжнi церкви! Такi церкви, що як кури повилазять на хрест, то аж з неба зiрки видзьобують. От то так церкви! Се вже вiн верзе, чорт його батька зна що, та ще й не кривиться. Так не можна: таку зневагу та нiсенiтницю вигадувати. Поки суд та дiло, закувати його в колодку та й держати в холоднiй. Так i зробили. Тiльки що впоралися з ним, коли ось лiзе й Помагайло. Побачили люди чужого чоловiка й питають у його: - А звiдкiля, чоловiче? - Московський! А чи єсть у вас, у Москвi, такi й отакi церкви, як ми чули? - Хiба ж я можу все докладно розказати, коли вже тиждень минув, як я й шматка хлiба не бачив. Такий скрiзь тут у вас лихий народ. Зараз нагодували його, чим Бог дав, а тодi Помагайло каже: - Нi, ребята, я сього дiла не знаю. А ось як iшов я по Москвi одного разу, то бодай менi руки й ноги вiдсохли, коли брешу, бачив, як пiвень тягав у зубах пiвмiсяця. Я погнався за ним, щоб одняти. Думка, бачите, була у мене, що тодi не треба було б свiтла купувати. Тiльки вiн, клятий, знявся з землi та й полетiв аж на небо й сiв собi на другiй половинi мiсяця. От се так правда, бо сам бачив. - Ну, се вже й ти брешеш, — кажуть украïнцi. — Берiть, дядьки, й сього! Помагайло став репетувати та вiд них подався до начальства, а люди за ним. Як почуло московське начальство, то аж за боки взялося: так регочеться, так регочеться, а далi й каже: - Ну й ловко ж дурять нашi хахлiв! -а тодi знову до украïнцiв: - Ну, сих не смiйте чiпати, як хто i зачепить, то велике лихо тому буде. Зараз же випустiть обох! Почухали, почухали люди потилицi, але що ж поробиш? Звiсно, начальство: супроти нього й закону немає, що хоче, те й робить. Мусили випустити обох. Тодi Брехайло з Помагайлом засмiялися, обнялися собi любенько та й помандрували до другого села... От так i досi вони ходять по нашiй великiй Украïнi та, нiчого не роблячи, брехнею своєю i ситi, й обутi, ще й грошi по кишенях бряжчать, i начальство ïх любить i заступається раз-у-раз за них, а нашi украïнцi тiльки потилицi чухають та й годi. Чи не траплялися вони й вам, люди добрi? Ой, кому вони тiльки не траплялися, любi земляченьки!
БРЕХАЙЛО ТА ПОМАГАЙЛО


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация