<< Главная страница

Близнята



Категории Iван Липа ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Одна дуже вбога жiнка народила двох синiв близнят. Якось уночi, коли дiти спали в колисцi, вона задумалася над ïх долею i зажурилася. Жiнка сидiла у тяжкiй задумi, як раптом бiля неï з'явилася людська тiнь i запитала: Чого ти хочеш просити у Долi для своïх дiтей? Мати здригнулася... Глянула на тiнь, що стояла непорушно, i промовила до неï: Це ти питаєш? Я? Хто ж ти? Я негайно виконую всi бажання. Я хочу, щоб вони жили краще вiд мене, сказала мати. Щоб не знали бiдностi й нужденного життя, щоб були щасливими. А ще чого хочеш? Щоб давали iншим те, чого вони не мають: сумним радощi, заплаканим смiх, скорботним утiху, немiчним здоров'я, а всiм разом щастя. Чи хочеш, щоб твоï сини принесли це сучасним людям чи прийдешнiм поколiнням? Навiщо дбати про прийдешнiх людей? Нехай сучасним дадуть се! вiдповiла мати, а потiм подумала та й каже: Дай одному щастя для сучасних, а другому для майбутнiх! Тодi тiнь перетворилася в жiнку, i мати побачила, що перед нею стоïть сама Доля. Доля вклала в душу одного хлопчика розумiння людських пристрастей i подарувала йому три яблучка: одне скляне, друге золоте, а третє цiлком звичайне, таке, як ще в раю росло. Другому синовi доля вклала в душу глибоку допитливiсть i подарувала йому маленьку земну кулю з горами, морями i блакитним небом, засiяним зорями. I сказала Доля: Завдяки цим подарункам твоï дiти стануть такими, як ти побажала. Пiсля цих слiв Доля стала тiнню i зникла. Дiти пiдростали. Перший змалечку був балакучим, веселим, допитливим, його завжди можна було бачити серед людей, бо вiн не любив самотностi. Другий був мовчазним, спокiйним, замисленим. Любив цiлими днями сидiти на березi моря, милуватися далекими горами, купати погляд у небеснiй блакитi. Тихими лiтнiми ночами вiн задивлявся на зорi. Обидва брати берегли своï дарунки як зiницю ока. Коли хлопцi виросли, то той, що був допитливим, помандрував по свiту, а веселий збудував собi палату, та не просту, а таку, якоï ще нiде на свiтi не було. Палата мала всього три кути. Стiни були з рiзних матерiалiв: одна з каменю, друга з цегли, а третя з мармуру. На фронтонi вряд стояли великi фiгури рiзних звiрiв i птахiв. Вiкон було багато, i всi вони були рiзними: одне було маленьке, друге велике, третє кругле, четверте п'ятикутне, одне широке i низьке, друге високе й вузьке, i кожне помальоване iншою фарбою. Та й стояли не вряд, а одне вище, друге нижче, в одному мiсцi ïх зiбралося кiлька, а там виглядало одне самотою. Палата мала високий шпиль, i на тому шпилi стояв витесаний з дерева чоловiчок, що безперестанку день i нiч рухався: то кланявся на всi чотири сторони, то крутився на однiй нозi, то танцював або кумедно перекидався, обертався, задирав ноги вгору, кидався головою вниз, вимахував руками, точнiсiнько, як та дитяча забавка лялька, коли ïï потягнути за мотузочок, починає перекидатися. Люди приходили до палати й не могли надивуватися з такого чуда. Цiлий день стояла юрба оглядали будiвлю i весело реготали. Тут усе було дивовижно кумедне, смiшливе, а особливо дерев'яний чоловiчок, що безугавно вертiвся i перекидався на шпилi. I як би не було сумно у людини на душi, а як прийде, подивиться на ту палату, так усе забуває i починає реготати. I всi, хто приходив до палати, були веселi, задоволенi й немовби щасливi. Усi славили господаря. А як хто не був утiшений з цього, то господар запрошував його до покоïв. Звiдти вже нiхто не виходив сумним або розчарованим. Там було на що подивитися! Жодна кiмната не була подiбна на iншу: одна як гарбуз, друга як дзвiниця, третя як бублик, четверта як огiрок, п'ята як барабан, шоста як зiрка, сьома як печера, восьма як барильце, дев'ята як миска, десята як комета, словом, усiх i не перебереш. А щодо прикрас у покоях, так тут уже у всiх очi розбiгалися: малюнки були на стелях, а фiранки пишалися на стiнах; столи висiли на ланцюгах; замiсть ослонiв та стiльцiв гойдалки; постелi лежали просто на пiдлогах. I все те було розкiшне, iз золота та срiбла, з оксамиту й шовку. По кiмнатах ходили собачки на заднiх лапках, одягненi, як люди в штанцях i чумарочках, а котики в спiдничках i капелюшках танцювали на окремих столиках. Рiзнi заморськi мавпи, великi й маленькi, сидiли на вiкнах i кожного перекривляли так, що можна було зi смiху вмерти. Були кiмнати, засадженi деревами й квiтами. Там лiтали i спiвали дивовижнi пташки. Навiть були кiмнати, заповненi водою, i в них плавали великi риби. Словом, було на що подивитися i чим потiшитися. Ще забув розповiсти про слуг! Було ïх тут багато. I коли господар або хто iнший кликав слугу, то той не просто виходив до нього, а летiв колесом, мов вiтер, i враз ставав перед ним на рiвнi ноги i слухав. Потiм кланявся i так само, як вихор, колесом вертався. Слава про дивну палату пiшла мiж людьми i докотилася аж до найвiддаленiших куточкiв держави. З усiєï краïни з'ïжджалися люди, i кожного Божого дня натовпи цiкавих стояли бiля палати, оглядали ïï, смiялися i веселилися. Господар був до всiх ласкавим, радо вiтав прибулих, сам усе показував i розповiдав, весело смiявся i веселив iнших. Усi були задоволенi, поверталися додому з легкiстю на душi. Якщо господар зауважував, що натовп зменшується, то додавав до палати щось нове, а сам iшов на базари, на ярмарки i скрiзь розповiдав про свою чудову споруду й запрошував оглянути ïï. I знову людей прибувало, i знову всi смiялися та веселилися. Цiла краïна мала втiху всi були завжди веселими, радiли i смiялися. Та це ще не все. Найдивнiшим дивом у тiй палатi були три кiмнати, куди входили тiльки тi, якi нiчим не могли втiшитися, нiколи не смiялися й не радiли. У кожнiй кiмнатi на золотому ланцюжку висiло яблучко. Бiльше там не було нiчого. В однiй кiмнатi яблучко було скляне, в другiй золоте, а в третiй звичайне, таке самiсiньке, як росло в раю. У тi кiмнати господар водив тiльки тих сумних та тужливих, що не знаходили для себе втiхи у всiй палатi. Вiн вiв ïх сюди i лукаво посмiхався, бо не було ще випадку, щоб хтось iз них, глянувши хоч на одне яблучко, не очманiв i не вийшов з палати без мiри веселий i задоволений. Тут бували наймудрiшi люди: мiнiстри, посли, генерали, урядовцi, суддi... Хто тiльки не гляне на скляне яблучко, одразу всi його сумнi думки розвiюються, i вiн веселiшає. Хоч яким буде мовчазним i стриманим, одразу стає говiрким, а все, що має на умi, то вже на язицi. Найобережнiший одразу стає вiдважним, саме море йому по колiна! Бувало, що скляне яблучко не мiняло людину, тодi господар показував йому золоте. Хто подивиться на золоте яблучко, вiдразу усi його бажання здiйснюються: хоче мати палату уже ïï має, хоче сади чудовi прошу! Хоче коней прудких є i конi! Дуже рiдко, але бували й такi, що нiчого не бажали. Тодi господар вiз ïх у третю кiмнату, де висiло звичайне яблучко, таке ж, як росло в раю. Воно мало чари непереможнi: хто лиш на нього гляне, так одурманюється, що забуває про все на свiтi. Той запах був надзвичайно приємний, мов солодкi чари, i принадний, як схiднi раï. Так усi люди в краïнi знаходили собi радощi, утiхи й повне задоволення. Всi приходили в палату, були щасливi й жили так весело й безжурно, що не помiтили, як зiстарилися. А тим часом сусiднiй цар крок за кроком захоплював ïхню землю, а як заволодiв усiєю краïною спалив чудернацьку палату й порозкидав чарiвнi яблучка. Господар палати помер з горя, i тодi люди зрозумiли, що вони опинилися у тяжкiй неволi. Це сталося тому, що, насолоджуючись власним життям, вони зовсiм перестали думати i дбати про свою державу. Тепер ïхнi землi, сади й будинки належали чужому царевi та його людям, а вони всi стали рабами. Щастя батькiв несло за собою нещастя дiтям. Менший брат мандрував по свiту. Глибоко в його душi була закладена допитливiсть. Вiн хотiв знати все на свiтi, усе зрозумiти як свiт бiлий побудований, для чого в ньому живуть люди, чому горить сонце i свiтять зорi, чому люди так рiзняться мiж собою: однi малi iншi великi, однi дурнi iншi розумнi, однi вродливi iншi негарнi, однi моторнi iншi млявi, однi чеснi iншi злодiйкуватi, однi бiднi iншi заможнi. Вiн ходив по свiту i до всього приглядався, хотiв зрозумiти. Бачив царства великi та вiльнi, бачив невiльницькi краïни, бачив моря, океани й захмаренi гори. I чим довше мандрував, тим краще пiзнавав людське життя i з бiльшою цiкавiстю йшов усе вперед i вперед. Так обiйшов довкола всю землю й вернувся в рiдну краïну. На той час вiн був уже сивим дiдом. Побачив свiй поневолений народ i чужинцiв, що панували на його землi. Проходячи краïною, бачив поруйнованими колись пишнi мiста, зубожiлими колись багатi села, завмерлою колись кипучу життям краïну. А в одному селi почув, як старий дiд розповiдав своєму внуковi казочку: Десь далеко захований такий барабан, що коли у нього бити, то вискакують озброєнi козаки. Скiльки разiв вдарити, стiльки й козакiв буде. млинок, який треба лиш покрутити, то зараз же буде те, чого тобi бракує: бiдному багатство, дурному розум, нещасному щастя, поганому врода, слабому здоров'я, слiпому зiр, глухому слух, нiмому мова. А ще є така шабля, як вiзьмеш ïï у руки, то вже нiкого i нiчого не будеш боятися. Хто знайде тi речi, той визволиться з неволi й врятує весь народ. Знайти ïх може лише той, хто має у своïх руках маленьку роблену земну кулю. А як же вiн вiдшукає тi речi? запитав онук. Коли буде мати, каже дiдо, двох чорних, що лiтають-оглядають, двох сiрих, що гризуть-шукають, i двох рудих, що нюшать-приносять, тодi все здобуде. От другий брат i подумав: Для дiтей казка забавка, а для мудрого загадка. Треба ïï розгадати. I розгадав, бо вiн був мудрий, i надумав таке: дiстав двох голiсiньких воронят, двох малих сiрих щурiв i двох собак. Вигодував ïх, приручив, навчив розумiти людську мову й сам навчився ïх мови. Коли вони виросли, то щодня i посилав двох воронiв на схiд i на захiд. Повернувся мудрий брат на свою батькiвщину й побачив руïни палати, а вiд людей почув розповiдь про ïхнi колишнi веселi часи. Вiн зрозумiв, що безжурне життя стало причиною поневолення його народу. Однак мудрий брат знав, що все змiнюється i пiсля слiз повинен бути смiх, пiсля суму радощi, пiсля бiдностi багатство, пiсля нещастя щастя, пiсля зими весна, пiсля рабства воля. Вирiшив, що все зробить для того, щоб повернути волю своєму народовi, й чекав слушного часу. Ворони щодня поверталися, й розповiдали йому, що дiється на бiлому свiтi, тож вiн знав усе. Одного разу повернувся ворон iз заходу i повiдомив: У Британському царствi є млинок, що дає кожному те, що йому бракує. Мудрий брат вiдправив туди щурiв. Тi побiгли у Британське царство, прогризли дiри в усiх будинках, повернулися й доповiли: Той млинок є у британського короля, вiн тримає його у себе й нiкому навiть у руки не дає. Мудрий брат наказав собакам негайно бiгти у Британське царство i принести млинок. Собаки побiгли, а ворон летiв попереду i показував дорогу. Коли опинилися пiд вiкном палати британського володаря, один пес гавкнув, та так голосно; що король налякався i випустив з рук млинок. Другий ярчук ускочив i на льоту пiдхопив млинок. Обидва щасливо повернулися до свого пана. Мудрий брат похвалив ïх i забрав чарiвний млинок. Наступного дня прилетiв ворон зi сходу i принiс таку новину: У Китайському царствi є барабан, що як у нього бити, то вискакують озброєнi козаки. Щури побiгли у Китайське царство, прогризли дiри у всiх будинках, повернулися й доповiли: Чарiвний барабан є в одного мандарина. Багато було охочих вкрасти його, та всi загинули, бо вiн охороняється барабанником, який у небезпечний час ударами викликає козакiв. Козаки вбивають смiливцiв, i барабанник повертає барабан мандарину. Тепер усi бояться пiдступити до барабана. Послав мудрий брат собак. Вони бiгли, а ворон летiв попереду дорогу показував. Як тiльки вони вскочили в покоï китайського мандарина, один собака вкусив барабанника, а другий вхопив барабан, i вони щасливо повернулися до свого пана. Той похвалив ïх i забрав чарiвний барабан. Минув час. Якось посеред океану над бiлим каменем зустрiлися два ворони. Коли вони повернулися до свого пана, то розповiли йому таку новину: Посеред океану на бiлому каменi лежить шабля. Вона має таку силу, що як вiзьмеш ïï у руки, то вже нiкого й нiчого не будеш боятися. Але це дуже далеко. Послав мудрий брат щурiв. Щури добiгли до океану i повернулися бояться. Послав вiн собак. Тi кинулися у воду, пропливли трохи i повернулися бояться. Туди, кажуть, i кораблi не пливуть, i хмари не ходять. Тодi мудрий брат сам пiшов. Узяв черпак i заходився переливати воду з океану на берег. Побачив це океанський цар, виплив i здивовано питає: Навiщо ти се робиш, чоловiче? Хочу всю воду вичерпати й дiйти до середини океану, де на бiлому каменi лежить шабля, що проти всiх i всього вiдвагу дає, спокiйно вiдповiв мудрий брат. Ще бiльше здивувався океанський цар i знову запитує: Знаю я, що ти дуже цiкавий i що не вiдступиш вiд свого. Ось тобi човник з вiтрилом. Моï вiтри донесуть тебе до того каменя. Мудрий брат подякував, скочив у човник, нап'яв вiтрило i океанськi вiтри донесли його аж до бiлого каменя. Там вiн прип'яв чарiвну шаблю, повернувся до своïх вiрних слуг i промовив: Настав час визволяти рiдний край. Поставив мудрий брат чарiвний млинок на найвищому шпилi й дивиться: вiтер дме, млинок крутить. Нараз все змiнилося: слiпi стали зрячими, глухi стали чути, нiмi заговорили, поганi стали вродливими, бiднi багатими, нещаснi щасливими, а дурнi розумними. Усi пiдвели голови й побачили, що в краïнi панують чужинцi, користуючись ïхнiми багатствами, вольностями i ними самими. Кинулися усi до зброï, щоб вигнати ворогiв, та немає чим. Чужинецький цар замкнувся зi своïм вiйськом у великiй фортецi й звiдти, маючи зброю, керує краïною. Тодi мудрий брат ударив у барабан i наказав першому козаковi, що звiдти вискочив: Бий тривогу, а те вiйсько, що з'явиться, веди проти царя i його слуг, що сховалися у великiй фортецi. Вiддав наказ, а сам дивиться. Почали з'являтися полки за полками: i кiннi, i пiшi. Усi йдуть до фортецi, оточують ïï i пiд невпиннi звуки барабанноï тривоги входять у сади, що довкола мурiв. Коли вiйсько зайняло сади, все раптом стихло. Замовк барабан, не чути шуму битви. Почекав мудрий брат день, почекав другий, на третiй посилає своïх вiрних слуг у розвiдку. Вони облiтали, повернулися i розповiдають: З яблунi твого брата виросли три яблуневi сади: один скляний, другий золотий, третiй звичайний, такий, як був у раю. Густi та дрiмучi тi сади. Щури побiгли, прогризли дiри в гущавинi, повернулися та й кажуть: Сидить твоє вiйсько у тих садах: у скляному пустує, у золотому мрiє, у райському спочиває. Собаки побiгли, принесли чарiвний барабан i кажуть: Якщо сам не виведеш своє вiйсько з тих садiв, то воно звiдти самохiдь не вийде. Узяв мудрий брат барабан, вийняв iз пiхов чарiвну шаблю, сховав за пазуху зроблену земну кулю i пiшов. Iде через скляний сад. Раптом без причини захотiлося йому спiвати й смiятися, та вiн рубонув шаблею направо й налiво, порубав, викорчував сад i пiшов далi. Проходить через золотий сад, захотiлося йому мрiяти й химерити без причини, та вiн рубонув шаблею направо й налiво, порубав, викорчував сад i пiшов далi. А в третьому саду запаморочили його солодкi пахощi. Вiн сiв пiд пишним деревом, смакуючи райськi овочi, довкола нього все заснуло, i вiн теж задрiмав, забувши про свою шаблю й барабан i про те, куди йде. Спить, i сниться йому сон: що говорить до нього його маленька Земля, подарована Долею, а в тiй Землi гори, вкритi хмарками, шумлять моря, а в озерах вiддзеркалюються срiбнi зорi. I каже Земля: Побував ти у всiх краïнах i пiзнав усi народи. То чи щастя людей у мiзерних забавах i пристрасних задоволеннях? Встань, збуди своє вiйсько, бо вороги, що засiли у фортецi, знову готуються, щоб накласти кайдани на цiлу краïну. Прокинувся мудрий брат, вирубав, викорчував шаблею сад, що одурманив його, а тодi ударив у барабан, та так гучно, що все вiйсько прокинулося вiд мрiй i пустощiв i рушило в наступ на фортецю. Вiдiбрали зброю i клейноди, а чужинцiв порубали. Коли ж мудрий брат вийшов привiтати вiйсько i щасливий народ з перемогою, усi побачили, як вiн змiнився за останню нiч. Замiсть сивини золотi кучерi, замiсть похиленоï старечоï постатi прекрасний юнак. I став народ вiльним на вiки вiчнi!
Близнята


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация